2. Політичне і правове вчення І. Канта

Ідеологію буржуазного прошарку суспільства було систематизовано в політико-правовому вченні німецького філософа Іммануїла Канта (1724—1804).

Свою державно-правову концепцію він виклав у багатьох працях, як-от: "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору", "До вічного миру", "Метафізичні засади вчення про право" та ін.

В основу державно-правової концепції Канта покладено етику. Кожна особа, вважав філософ, є абсолютною цінністю, володіє гідністю і не може бути засобом здійснення ніяких планів. Людина — суб'єкт моральної свідомості, у своєму житті вона має керуватися моральними законами. Моральний закон є обов'язковим для виконання, це — "категоричний імператив".

Принципи і правила поведінки, на думку мислителя, встановлюються розумом, вони є світом ідей, до якого розум прагне наблизити реальні умови існування і діяти відповідно до цих ідей. Дії людини — прояв незалежної волі, яка є автономним утворенням і забезпечує здійснення свободи для особистості, захищаючи її, з одного боку, від суспільного свавілля, а з іншого — від власного. Свобода, в розумінні Канта, — це якість волі всіх розумних істот, вона притаманна внутрішній природі людини.

Людина сама собі господар, вона визначає собі мету і відповідно до неї — свою поведінку. Але, як зазначав філософ, багато людей використовують свободу й поза межами "категоричного імперативу", що призводить до свавілля.

Для обмеження свавілля існує право. Кант дав визначення права: сукупність умов, за допомогою яких свавілля однієї особи збігається зі свавіллям іншої з позицій загального закону свободи[30].

Сферою права, за вченням Канта, є діяльність і вчинки людини, а сферою моралі — внутрішній світ людини. Право мусить забезпечувати соціальний простір для моральності, в якому змогла б вільно реалізовуватися свобода індивіда.

Право має загальнообов'язковий характер, що забезпечується примусом. Носієм цього примусу, сили є держава. Держава, писав Кант, це об'єднання людей, що підкоряється правовим законам[31]. Функціонування держави та її інститутів має відбуватися в межах прав. Походження держави Кант розглядав як акт договору між людьми, що укладається з метою взаємної вигоди і згідно з "категоричним імперативом". Укладаючи таку угоду, люди відмовляються від частини своєї зовнішньої свободи, щоб надійніше використати іншу її частину, яка буде забезпечена правовою гарантією.

Кант писав про природне і позитивне право. Останнє мусить відповідати загальним вимогам природного права. Право, що встановлене в державі, може бути приватним або публічним. Приватне право повинне регулювати відносини людей стосовно власності, а публічне — відносини між членами держави — громадянами. Тут Кант згадав народний суверенітет. Народ може брати участь у встановленні порядку завдяки прийняттю конституції. Але виборчим правом у своїй концепції Кант наділив тільки людей "вищої" категорії; представники іншої — ті, що пропонують на ринку свою здатність до праці, участі в цьому процесі брати не можуть.

Своєрідним у Канта був підхід до форм правління. Він піддавав аналізові абсолютизм, аристократію і демократію. Демократичною, на його думку, є та форма, де влада побудована за принципом поділу її на законодавчу й виконавчу.

Якщо цього принципу не дотримано, форма правління є деспотичною. Всякій державі, за вченням Канта, слід мати три влади: законодавчу, що належить народові; виконавчу, яка на підставі закону надана правителеві та є підзвітною законодавчій гілці влади; судову, що призначається виконавчою владою.

У суспільстві має панувати закон, усілякі міркування з приводу справедливості тієї чи іншої норми неприпустимі. Що ж до влади, то Кант також настійливо рекомендував коритися їй, не звертаючи ніякої уваги на її походження.

Державно-правове вчення Канта було пронизане миротворчими ідеями. Він категорично висловлювався проти застосування сили у вирішенні міждержавних відносин, пропонував керуватися нормами права і здорового глузду.

.

Назад